НАТАЛІЯ

7
Рідна, найрідніша і бажана – такою завжди була і залишиться Наталя для свого Сергія. Її рідне обличчя – це було перше, що побачив Сергій, прийшовши до тями в реанімації нейрохірургічного відділення після того, як у небі над Слов’янськом був збитий його вертоліт.
 
Спочатку десь далеко-далеко він почув рідний голос, а потім крізь туман побачив обличчя коханої дружини і відчув її тепло. Наталія тримала чоловіка за руку. Жінка примчала до нього в лікарню відразу ж, як тільки дізналася про те, що він був поранений.
Напередодні їхній тримісячний син поводився дуже неспокійно, плакав і погано їв. Наталка помітно нервувала, – зазвичай малюк спокійний. Сина щось турбувало, і спантеличена молода мати вже збиралася в районну лікарню, коли прочитала в Інтернеті про підбитий над Слов’янськом вертоліт. Наталя відразу почала обдзвонювати всіх знайомих, але її серце вже знало відповідь. Коли новину остаточно підтвердив заступник військової частини, у якій служив Сергій, жінка, залишивши малюка на свою маму, поїхала до столиці.
 
Збиваючи ноги, Наталка носилася по території військового госпіталю. Високі багаторічні дерева, доглянуті клумби, дерев’яні лавочки. Все це було більше схоже на парк, аніж лікарню. Всюди присутні волонтери. Люди по одному і групами несли щось у госпіталь. Хтось – медикаменти, хтось – продукти, хтось – гроші. Скромно одягнені бабуся і дідусь пройшли повз Наталю з великим кошиком молодих яблук і груш. Від них віяло літньою травою і добром. З початком війни на Сході Київський військовий госпіталь у центрі спокійного міста зажив новим бурхливим вже дійсно військовим життям. Кожен день зі Сходу країни сюди надходили важкопоранені. На території госпіталю був організований і волонтерський центр.
 
Наталя бігала, здавалося, по колу від корпусу до корпусу, поки нарешті знайшла відділення нейрохірургії. Не відчуваючи втоми, збиваючи ноги, жінка, як могла швидко, неслася широкими холодними сходинками. Серце ледь не вистрибнуло з грудей, коли Наталя нарешті знайшла палату коханого.
Чоловік був у несвідомому стані та підключений до апарату штучного дихання, оскільки величезна гематома здавила ту частину спинного мозку, яка відповідає за дихання і роботу серця. Йшлося про життя Сергія, і лікарі цього не приховували. Побачивши нерухоме тіло чоловіка, Наталка повільно сповзла по стінці на підлогу. Його худе обличчя було виснажене і неголене. Здавалося, що за кілька днів несвідомого стану Сергій втратив половину своєї ваги. Наталія довго дивилася на чоловіка, а сльози градом лилися з її очей. Вона не соромилася сліз, але плакала мовчки, боячись, що її може почути Сергій. Вона ж завжди була сильною. У день, коли Сергія призвали, Наталка влаштувала першу в їхньому сімейному житті істерику. Вона й сама не могла зрозуміти, звідки в ній піднялася ця хвиля спротиву та обурення. Але потім вона заспокоїлася, бо розуміла, що її Сергій – патріот, і його завдання виконувати свій обов’язок. Боронити Україну – це була його професія.
 
Знайомство Наталії та Сергія відбулося в 2006 році у військовій частині. Наталка, як і Сергій, була військовозобов’язаною. Висока, струнка і сувора зв’язкова – такою вона вперше потрапила на очі Сергію. Він же з дитинства мріяв стати саме військовим льотчиком і наполегливо йшов до своєї мети. У думках він завжди був першим, але ніколи не думав про війну. Пізніше, коли почав літати, найбільше Сергій полюбив відчуття абсолютної свободи, яке він міг контролювати. Чоловік і уявити не міг, що дитяча мрія одного разу приведе його на реальне поле бою, і він братиме участь у повномасштабній війні.
 
Наталя була розлучена, сама виховувала сина, особливо не сподіваючись на нове особисте життя. Всю свою любов і ласку вона вкладала в дитину, її виховання й освіту. Коли в житті Наталі з’явився симпатичний Сергій, вона обережно намагалася відгородитися від нього, заборонити собі закохатися, всіляко відганяла думки про жіноче щастя. Кому могла бути потрібна самотня жінка зі складним сином-підлітком? Але Сергій відразу ж подружився з сином Наталії та полонив її своїм почуттям гумору і добротою. Одного разу на день народження сина Наталії Сергій приніс у подарунок цілий пакет різнокольорових цукерок і трилітрову банку з водою, в якій плавала справжня (ну майже справжня) золота рибка. Очі хлопця заблищали від захвату, він щасливо застрибав і на запитання Сергія, яке в нього найзаповітніше бажання, відповів: «Хочу, щоб ти і мама одружилися».
 
Від несподіванки Наталя мало не випустила з рук банку з рибкою і почервоніла. Але Сергій не розгубився і, швидко скрутивши з фантика цукерки блискучу обручку, став на одне коліно і зробив Наталі пропозицію. Наталія відповіла «так», а хлопець радісно заплескав у долоні. Сергій стане для нього справжнім батьком, наставником і вчителем, найкращим прикладом для наслідування.
 
Сімейне щастя Наталії та Сергія було дуже коротким. Жили вони в малесенькій, майже мініатюрній, квартирці разом із батьками Наталії, в одній кімнаті з сином. Але якось сварки минали це сімейне гніздечко, більше схоже на рукавичку з однойменної народної казки. Тут завжди панували взаєморозуміння, підтримка і повага. Тесть і теща намагалися бути непомітними і запрошували онука до себе, щоб дати можливість молодим побути наодинці, а новоспечені молодята намагалися догодити батькам і особливо їх не обтяжувати. Сергій своїми руками зробив ремонт, і маленька квартира заграла новими фарбами. А потім щастя стало ще більше, – в їхній родині з’явився маленький Юрко – довгоочікуваний і бажаний молодший син. Коли в пологовому будинку Сергію поклали на груди маленький згорточок щастя, молодий батько вже не міг стриматися, і по його щоці покотилася скупа чоловіча сльоза. Сергій розумів, що з цього моменту він вже несе відповідальність за трьох найулюбленіших у цьому світі людей. Насолоджуватися спілкуванням з малюком Сергію вдалося недовго, незабаром він був покликаний у стрій.
 
Момент трагедії Сергій запам’ятав у деталях. Спочатку він побачив ракету, а потім ударна хвиля зірвала ковпак кабіни і скло шолома миттєво розлетілося на шматки, поранивши обличчя. У наступну мить пролунав страшний вибух, і вогняна хвиля накрила кабіну. Дихати стало важко, пілоти втратили керування, і вертоліт стрімко почав втрачати висоту. Педалі в кабіні Сергія не працювали, зв’язку з іншим пілотом теж не було, неможливо було оцінити і ступінь пошкодження машини. Але потім Сергію здалося, що швидкість падіння трохи сповільнилася. Машина ймовірно була керована. У цей момент другий пілот намагався зберегти рівновагу машини, але падіння було неминучим. Вертоліт зі страшним скрипом і гулом наближався до землі. Падіння пом’якшили дерева, верхівки яких миттєво зрізав обертовий гвинт. Полум’я швидко поширювалося по всій машині. Над головою Сергія вже шмагав вогонь, але чоловік не міг поворухнутися. Від удару крісло пілота зламалося і склало Сергія вдвоє, біль був неймовірний, а будь-яка спроба поворухнутися – марною.
Перед очима Сергія за мить пронеслося вся його життя… Босоноге дитинство і мрія стати льотчиком, яка привела його до цього падіння, зустріч із майбутньою дружиною і народження сина, якого він уже навряд чи зможе поставити на ноги, ще секунда і вертоліт злетить у повітря. Язики полум’я загрозливо шипіли все ближче і ближче. Несподівано через густий чорний дим Сергій почув голос командира.
«Сергію, давай вибирайся!». Але Сергій не міг навіть поворушитись і прокричав у відповідь «Не можу, йди. Машина зараз злетить у повітря ». Але справжні друзі в біді не залишають. Командир, не дивлячись на палюче полум’я, сильно потягнув Сергія за ремінь так, що затріщали його суглоби. Він уже не звертав уваги і на вогонь, який дістався до його руки, і шкіра почала плавитися від жару. Перепочили бійці тільки за декілька хвилин, подолавши життєво важливих метрів п’ятнадцять. За декілька секунд вмираючий залізний монстр видав страшний вереск і вибухнув.
 
Біль був нестерпним, і льотчики більше не промовили жодного слова до того моменту, поки їх не забрала група спецназу. Яким чином командиру зі зламаним хребтом вдалося посадити палаючу машину і врятувати свого штурмана, знає тільки Бог. 
Наталя приходила до чоловіка кожного дня. Коли вона була поруч, всі його життєві показники ставали кращими, чого не могли не помітити лікарі. Її серце розривалося на частини між коханим Сергієм і крихітним Юрком, якого вона залишала вдома. Коли Сергій прийшов до тями, Наталя була поруч і тримала його за руку, за праву. Саме за ту, яка єдина залишилася чутливою і відносно робочою. Більше Сергій нічого не відчував. Все його тіло, починаючи від грудних хребців, було нерухомим. Сергій не відчував ні ніг, ні рук, нічого. Тіло безвільно лежало на ліжку.
Ледь оговтавшись від пологів, Наталка стала доглядальницею чоловіка. Вона годувала його з ложечки, робила масажі у увесь час підбадьорювала. Жінка твердо вірила у чоловікове одужання, та й сам Сергій постійно повторював, що повернеться на службу. У турботах про чоловіка Наталія абсолютно забула про себе. Вона мало спала, майже нічого не їла і через деякий час відчула сильну втому, слабкість і тупий біль у шлунку. І, звичайно ж, відмахнувшись від усього, продовжувала віддавати чоловікові всю свою увагу і турботу. Вона помітно зблідла і схудла. Рідні та й сама Наталя списували все на втому. Сергій був на першому місці, й жінка налаштовувала себе на те, що вона не може хворіти.
 
Якось, розмовляючи з медсестрою, Наталя поскаржилася на біль у шлунку. Та розуміюче покивала головою і порадила Наталці звернутися до лікаря. Але жінка все відтягувала і відтягувала цей візит, поки одного разу не відчула сильний приступ такої сильної нудоти, що побігла в туалет. У раковині вона побачила кров…
Наталка подивилася на себе в дзеркало і злякалася. На неї дивилася інша жінка  – чужа і страшенно бліда. Глибоко запалі очі, окреслені вилиці, гострий ніс і синюваті губи. Наталя вже не пам’ятала, коли востаннє добре висипалася. Нудота пройшла, але в шлунку тримався тупий біль. «Мабуть це виразка», – подумала Наталя. Занадто довго вона ігнорувала гаряче харчування і багато нервувала. Вона раптом згадала, що вже дуже давно живе зі станом хронічної нудоти, яку списувала на лікарняний запах і нерви. І Наталя зважилася сходити до лікаря. Вислухавши її скарги, він призначив ряд досліджень і аналізів. Судячи зі стурбованого виразу його обличчя, Наталя зрозуміла, що справа дуже серйозна. І вона зважилася.
Зателефонувавши ввечері матері додому, Наталя попросила привезти маленького сина в госпіталь. Зустріч із малюком вдихнула в неї нове життя і силу. А як невимовно був радий цьому Сергій. Для нього побачити сина було неймовірним щастям. Наталка дивилася на малюка, усміхненого чоловіка і молила Бога дозволити їм побути разом довше. Вона нікому не сказала, що була у лікаря, що пройшла діагностику і що у неї виявили рак шлунка. Вона ніжно посміхалася синові й чоловікові, підбадьорюючи всіх і саму себе.
 
Лікар запропонував їй операцію, але навіть після неї прогноз все одно залишався невтішним. Було надто пізно. Медикаментозне лікування теж уже було малоефективним, але Наталя зважилася на курс хіміотерапії. Тримати все в таємниці стало неможливим і, передавши догляд за чоловіком матері Сергія, Наталя під приводом сильної втоми і загального нездужання поїхала до своїх батьків. Звістка про хворобу дочки прозвучала як удар блискавки. Мама гірко заплакала, та й батько не зміг втриматися. Нещасть було надто багато. Спочатку трагедія з Сергієм, а тепер і хвороба дочки. І брат Наталії, і батьки в один голос закричали, що Наталі потрібне термінове лікування, негайна операція і що вони готові продати все – будинок, машину, залізти в борги, але врятувати життя улюбленої дочки і сестри. Це було б занадто нечесно – так багато випробувань на одну сім’ю. Плакали всі, крім Наталі. Вона залишалася спокійною і міркувала тверезо, а ще взяла з усіх слово «мовчати» і нічого не говорити Сергію.
Тепер Наталя залишалася підтримкою не тільки для Сергія, але і для всієї своєї родини. Вона роздавала доручення, закликала батьків не здаватися і не опускати рук. При цьому ніхто з рідних ніколи не бачив її сліз і не чув скарг. Навіть залишаючись сама, Наталка не плакала. Її найбільшою мрією було народити сина, кохати і бути коханою. Мамою вона стала двічі, а ще її кохав найкращий чоловік у світі, сильний і мужній, добрий і дбайливий. Звичайно, будучи штатним військовим, Сергій не міг дозволити собі робити дорогі подарунки або організовувати красиві подорожі, але Наталя про це ніколи не шкодувала. Вона не була матеріальною і ніколи не відчувала потреби у грошах. Вона жила іншими цінностями, і її найбільшим багатством були люблячий чоловік і сини!
 
Зусиллями волонтерів і товаришів по службі Сергію вдалося зібрати гроші на лікування в Німеччині. Наталя поїхала разом із ним до Карлсбадскої клініки. Там була проведена операція по зміцненню хребців Сергія за допомогою спеціальних металевих пластинок і шурупів. Після операції до того нерухомий Сергій вже міг сідати і почав освоювати активний інвалідний візок. Наталя, як і раніше, була поруч, допомагала Сергію. Садила його у візок, вчила рухатися, робила масажі й виконувала всі настанови лікарів. Вона була радісна і щаслива, особливо у той момент, коли вперше разом із чоловіком змогла вийти на вулицю і погуляти на свіжому повітрі. Заняття з реабілітологом теж дуже допомагали, і Сергій помітно зміцнів. Він жартував, що тепер майже як Термінатор, такий ж сильний і безсмертний.
Тільки от Наталка все слабшала. Сергій не міг не помітити блідості дружини і втрати у вазі. З нею щось відбувалося, але на питання чоловіка, як вона себе почуває, жінка посміхалася, уникала відповіді та списувала все на стрес. Вранці та ввечері, ховаючись від Сергія, вона ковтала жмені пігулок і непомітно збирала жмути волосся. Її таємницю не повинен був знати Сергій. Сама вона не думала ні про біль, ні про смерть. Її життя тривало в її синах, її кровиночках. Наталя хотіла до останнього бути поруч із коханим чоловіком. Їй хотілося бути для нього найкрасивішою і найбажанішою, і вона намагалася жити. Жити, не дивлячись на біль і на страшний діагноз.
 
Жінка знаходила у собі сили бути веселою і щасливою. Вона розуміла, що це їхня перша і остання поїздка за кордон, де до цього вони ніколи не бували. Наталя намагалася якомога довше гуляти разом із Сергієм у великому лікарняному парку, вдихати такий свіжий аромат осіннього листя і трави, задивлялась на блакитні хмари, що втікали. Вони летіли по небу так само швидко, як і її життя. Занадто швидко.
 
А Сергій вірив у те, що підніметься і відновиться, що обов’язково привезе в це місто Наталю і сина, що все буде зовсім по-іншому.
Високі дерева повільно гойдалися у такт із думками Сергія та Наталі. Це була остання осінь, коли вони були разом.
Повернувшись до України, Наталя остаточно злягла, і її відвезли до лікарні. Паралельно Сергій продовжував реабілітацію, так нічого і не підозрюючи про стан дружини. Вони додзвонювалися щодня. Наталя говорила, що почуває себе краще, що добре їсть, тоді як сама вже не могла проковтнути навіть ложку сиру. Вона намагалася підбадьорювати Сергія навіть в останні дні свого життя, адже завжди була сильною. Дуже часто жінка повторювала, що любить Сергія і синів, і вони найкраще, що вона чекала від життя. Сергій же обіцяв, що сам стане на ноги і поставить на ноги і молодшого сина. Одного вечора Сергій не зміг додзвонитися дружині. Не зміг він додзвонитися їй і через годину. А потім зателефонував брат Наталії і сказав, що її більше немає…
Сергій дав собі слово, що обов’язково буде ходити, а ще бігати, грати у футбол разом із сином, який, як дві краплі, схожий на свою сильну і хоробру маму, добру і дбайливу, ніжну і красиву, найріднішу і найулюбленішу. Вона завжди буде з ними, адже герої не вмирають!

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>